____________________

Oстанні фото:

___________________________
Радіо “Дзвони”

__________________________
ecumenicalcalendar.org.ua    
____________________


 

____________________
Вхід
Пароль | Запам'ятати

____________________

____________________
Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці м.Городок

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков. Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, його славить, до нього молиться, на його честь будує святині, а його мощі спочивають у серці християнсько-католицького світу, у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат — це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква, йому і його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру та що ми члени правдивої Христової Церкви. Не думаємо пригадувати тут історію його життя, канонізації чи культу, але радше хочемо звернути увагу на знаменні риси його особи й характеру, за які свята Церква його канонізувала та вписала до переліку святих мучеників. Особу святого Йосафата можна окреслити трьома словами: Він — святий, він — апостол, він — мученик. СВЯТИЙ ЙОСАФАТ — КАНОНІЗОВАНИЙ СВЯТИЙ У небі є тисячі й тисячі різних святих. Це безіменні святі. Та маємо рід святих, які за земного життя відзначилися великою святістю і геройськими чеснотами любови Бога і ближнього, яких Господь Бог після їхньої смерти прославив чудами, а свята Церква винесла їх на престоли святих і доручила їх почитати. Таких святих звемо канонізованими. І до них якраз належить наш священномученик Йосафат. Він вступив на дорогу святости ще малим хлопчиною від хвилини, коли з Христового Розп'яття впала іскра любови на його невинне дитяче серце. Та іскра вже ніколи не згасла але з роками розгорілася у великий вогонь любови до Бога і ближнього. Бажання святости веде його до василіянського монастиря у Вільні. Тут він швидко зростає у святості через любов до молитви і роздуми, через різні покутні діла та через любов до нашого церковного правила, яке з часом вивчає напам'ять. Тут він вчитується в церковні книги, у яких описано життя та вчинки святих і святих мучеників. З тих книг він вчиться святости, пізнає нашу святу віру та черпає велику любов до наших богослужень, обряду й Церкви. З усіх духовних практик він найбільше любить святу Літургію, на якій як монах радо служить, а відтак як священик чи єпископ служить її з ангельською набожністю. У стіп Євхаристійного Ісуса він молиться цілими годинами, а деколи й велику частину ночі. Ставши священиком, а відтак єпископом, він повністю, наче та свічка, спалює себе у служінні Богові та ближньому. Його духу ревности й жертви для Божої слави і спасення душ подивляють свої й чужі і навіть вороги. Його святість після смерти підтвердили присягою понад 150 свідків. Митрополит Йосиф Велямин Рутський, повідомляючи Апостольську Столицю про смерть святого Йосафата у своєму листі від 23 грудня 1623 року каже: "Болію над тим, що забрали мені фізично того, хто був моєю правою рукою... та маю певну надію, що він діятиме на нашу користь далеко сильніше в небі, ніж міг це зробити на землі тому, що цей святий мученик життя своє віддав за славу Божу, за святе З'єдинення, за владу Апостольського Престолу". А Олександр Тишкевич, головний суддя полоцької землі, який знав святого Йосафата увесь час його єпископства й часто з ним розмовляв, у 1628 р. зізнає під присягою: "Знаю, що слугу Божого Йосафата вважали й сьогодні вважають за святого та великого Божого слугу і за такого його почитають". Та найбільш достовірний свідок святости святого Йосафата — це сам Господь Бог, що після його смерти прославив його різними чудами. Вони відбуваються відразу після його мученицької смерти. До визначних чудес належить передусім нетлінність його тіла протягом тривалого часу, навернення майже всіх його вбивць та навернення православного єпископа Мелетія Смотрицького, справжнього винуватця смерті святого Йосафата. Відбулось багато-багато чудесних навернень і чудесних оздоровлень, а саме: повернення зору незрячим, виліковування недуги серця, паралічу чи рятування з різних небезпек. Усе те перевірила Церква і підтверджено присягою тими, хто ті чудеса на собі відчув або був свідком-очевидцем. Сповідник святого Йосафата о. Геннадій Хмельницький у 1628 році згадує: "До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі ласки й чуда". Тож нічого дивного, що свята Церква після проведення кількох дуже строгих процесів над життям святого Йосафата, руками Папи Пія IX, 29 червня 1867 року поклала на голову святого Йосафата вінець святих: "Пій, єпископ, слуга слуг Божих..., — каже канонізаційна булла, — згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути святим вирішили та й у список святих мучеників вписали". СВЯТИЙ ЙОСАФАТ — ХРИСТОВИЙ АПОСТОЛ Справжня святість має гарну прикмету — вона не замикається в собі, не втікає від людей, але хоче й инших робити добрими і святими, хоче й инших приводити до Христа та бути апостолом Христової правди. Пламенна любов Бога і ревність за Божу славу кидає святого Йосафата у вир невтомної, постійної жертвенної праці над спасенням своїх ближніх. Він горить тільки одним бажанням: нести світло святої віри в кожну душу і якнайбільше душ привести до Христа. Дуже успішні засоби в його апостольській праці — це молитва, живе слово і приклад власного життя. Поки не став священиком, він практикує укрите апостольство молитви: жертви й покути. Молиться багато в келії, у церкві, на цвинтарі, молиться вдень і вночі, молиться передусім за єдність Церков. Ставши священиком і відтак єпископом, він бере в руки обосічний меч Божого слова. Його проповіді пливуть з великого переконання та глибини душі, тому вони сильні, переконливі й поривисті, їм не можуть опертися навіть закам'янілі грішники. Він завжди має повну церкву слухачів. "Проповідував кожного свята, — каже полоцький архипресвітер Яків Дяконицький, — більше того, де тільки міг заставляв священний пир духовної науки, його слова проникали у серця та витискали сльози з очей". Він так впливає на душі і приводить їх до правдивої віри, що нез'єдинені звуть його "душехватом". Душі, які заблукали, зворушені Божою ласкою і силою його слова, він поєднує з Богом у святій сповіді. Народ так горнеться до нього на сповідь, що він деколи сповідає навіть по шість годин денно. Крім живого слова, він апостолує і словом преси. Пише в обороні святої віри і з'єдинення, укладає катехизм і правила для священиків. Святий Йосафат апостолує не тільки молитвою і живим та писаним словом, але й своїм цілим життям власним прикладом. Сам практикує те, чого навчає инших. Навіть вороги не можуть йому нічого закинути. Він має серце, створене для всіх, і всіх обіймає своєю любов'ю. Він завжди для всіх доступний, завжди покірний, завжди вибачає. Своїх ворогів радо приймає, радо їм прощає і молиться за них. Коли вороги називають його "душе хватом", то він відповідає: "Дай, Боже, щоб я всі ваші душі полонив і запровадив до неба". Своєю любов'ю він особливо обіймає бідних, немічних, недужих і сиріток. Митрополит Рафаїл Корсак († 640) у своїх записках до беатифікаційної комісії так пише про милосердя святого Йосафата: "Ніколи не забував давати милостиню убогим, удовам і передусім сиротам. Тому всі так його любили, що. коли виходив з віленської церкви, усі люди тиснулись до церковних дверей, бажаючи потішитися його словом. А коли з віленського ігумена пішов на полоцького архиєпископа, то бідаки великим плачем супроводили його, як свого опікуна й батька". СВЯТИЙ ЙОСАФАТ — МУЧЕНИК ЗА СВЯТУ ВІРУ Святий Йосафат це не тільки великий святий і ревний Христовий апостол, але й мученик. В його руках видніє пальма мученика за святу віру і єдність нашої Церкви з престолом святого апостола Петра. І нічого дивного, де правдива святість і апостольська ревність, там також і готовість на цілопальну жертву, на муки і смерть за святу віру. Про це свідчать непроглядні тисячі й сотні тисяч святих мучеників від початку християнства і аж до нашого часу. R мучеництві всі чесноти виступають у геройському ступені, передусім непохитна віра, сильна надія, повна посвяти любов та подиву гідна мужність. Усе те ясно бачимо й у житті святого священномученика Йосафата. Мученицька смерть його не була для нього несподіваною. Він давно її бажав, про неї говорив і до неї готувався. Ще за життя у своїй катедрі в Полоцьку будує собі гробницю. Свідок його смерти, о. Доротей Лецикович, перед беатифікаційною Комісією 1628 року зізнається: "Своє бажання вмерти він виявляв завжди у проповідях, в розмовах, в листах, і де тільки міг говорив, що він нічого більше і не бажає, як вмерти за Бога". Ворогам, які погрожували йому смертю, казав: "Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливіший, як згинути з ваших рук за католицьку й апостольську віру". Святий Йосафат не тільки бажає вмерти за святу віру, але й сам добровільно йде на муки і смерть. Він знає, що вороги Унії у Вітебську здійснили змову, щоб його вбити, а все-таки їде туди на візитацію, Його застерігають, що йде на певну смерть, а він відповідає: "Дай, Боже, щоб я пролляв свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди та, визнавши святу Єдність, зберегли взаємну любов". І після цілонічної молитви 12 листопада (за старим стилем) 1623 року він віддає своє праведне життя і свою невинну душу за слова Христові: "Щоб було одне стадо й один пастир" (Йо. 10. 16), та за правду, що в Символі віри: "Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву".

Закликом почитати і наслідувати святого Йосафата в любові до нашої святої віри, Церкви, обряду й народу, хай будуть для нас слова Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа, які він сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року: "Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-українцем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу" (Благовісник, V, 1-4, 1969).

Актуально на сьогодні:


Заклик Синоду Єпископів продовжувати безперервну молитву і піст за мир в Україні

 
Пасха
 

"«Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, Він – моє спасіння!» (Iс. 12, 2)."

читати


____________________
____________________
Городок  

__________________________

наші друзі:
Відділ освіти Городоцької райдержадміністрації
____________________
Городок Онлайн
____________________
Архів статей:
Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
____________________

Адреса:
м. Городок
Львівська обл.
вул. Коцюбинського 5
Телефон: (098) 68-67-028
cerkvagorodok@gmail.com

НА ВЕРХ | Городоцькі оголошення | НА ВЕРХ

Copyright © 2013. All Rights Reserved.