____________________

Oстанні фото:

___________________________
Радіо “Дзвони”

__________________________
ecumenicalcalendar.org.ua    
____________________


 

____________________
Вхід
Пароль | Запам'ятати

____________________

____________________
Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці м.Городок

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

24 березня минуло три роки, як відійшов у вічність владика Юліан Ґбур, перший єпископ Стрийської єпархії.

Ще будучи священиком, о. Юліян душпастирював для українців-греко-католиків на теренах Північної Польщі. Там, серед наших переселенців, брав активну участь у відродженні УГКЦ. На початку 90-их генеральному вікарію Перемиської єпархії УГКЦ о. Юліану Ґбуру запропонували стати єпископом-помічником у Львові. Отож вже в Україні він продовжив працювати для розвитку Церкви, а, як єпископ Стрийський, розпочав розбудову цієї єпархії. Важка хвороба обірвала його життя на 69-му році життя. Ті ж, хто пам’ятає його молодим священиком, пригадують, що владика Юліян був добрим організатором і сам не цурався жодної роботи. Пропонуємо нашим читачам спогади про отця, а пізніше – владику – Юліяна у розмові з директором видавництва «Свічадо», а колись парафіянином і семінаристом о. Ґбура  – Богданом Трояновським.


– Спробуйте пригадати, коли ви вперше побачили о. Юліяна Ґбура

 

– Не знаю чи зможу пригадати нашу першу зустріч. Ми з батьками жили в повітовому містечку Бартошиці і там не було греко-католицької парафії. Ми ходили до римо-католицького костелу і тільки в часі свят, інколи в неділю, ми їздили в село Острбарто – там була греко-католицька парафія, і в якийсь момент там появився о. Юліян Ґбур. Я тоді ще був дитиною і мої перші спогади про цього священика такі: що не був він великим проповідником, говорив просто, був дуже прямим і безпосереднім, щирим у спілкуванні і це притягувало до нього людей. Інколи міг різко сказати і, може, дехто й ображався.

 

Вже пізніше він розповідав мені свою історію. Закінчив семінарію при згромадженні Отців Вербістів в Пінєжно. Це згромадження мало харизму провадити місії в різних державах, зокрема на теренах Африки та Азії. Та він хотів висвятитися в нашому обряді і отримав на це дозвіл, але до кінця залишався монахом-вербістом. Він також розповідав нам, що мав друзів у різних екзотичних державах. Коли він прийшов на парафію в Острбарто, ми їздили час від часу в ту церкву. Після Літургії він часто ходив на обід до людей. Пригадую, що був досить веселим. Якщо на обливаний понеділок хтось його облив, то він не залишався у боргу.

 

Ближче наше знайомство з о. Юліяном відбулося тоді, коли я думав чи не вступати мені в латинську семінарію. Від греко-католицької мене відраджували, казали, що в мене нема ні слуху, ні голосу. Тоді моя мама поїхала до о. Юліяна, щоб взяти відповідну метрику, а він не дав. Того ж дня він приїхав до нас додому і розповів мені про групу греко-католицьких семінаристів, які навчалися при латинській семінарії в Любліні. Я подався туди і відтоді о. Юліян став ніби моїм духовним опікуном. Коли ми з хлопцями верталися з Любліна додому, то завжди заїжджали до о. Ґбура. Він приймав нас як друзів, не був нав’язливим, а живим співбесідником.

 


– Що можете сказати про Юліяна Ґбура як священика, який діяв у часи підпільної Церкви?

 

– У певному часі він почав активно відстоювати права греко-католиків. Сам отець жив у невеликому містечку Ґурово, там не було греко-католицького храму, а Літургію служили в римо-католицькому костелі. Але був інший старий костел, знищений і закритий, ним ніхто не користувався. І тоді о. Юліян почав старання, щоб греко-католицькій громаді віддали цей костел. Це був час першої відлиги і солідарності, греко-католики поволі отримували певні права.

 

Варто сказати, що в о. Юліяна були труднощі у стосунках з римо-католицькими священиками в нашому селі Бертошиці, де він домагався дозволу служити греко-католицьку Літургію. Пригадую, що я навіть посварився зі своїм колишнім латинським парохом, тому що примас Польщі дав декрет на Літургію, а ніхто з латинських священиків не хотів пустити о. Юліяна в храм. По якомусь часі о. Юліян звернувся до єпископа в Ольштині і той дав дозвіл, відтоді почалася греко-католицька Літургія в Бертошицях.

 

Також о. Юліяну вдалося отримати храм в Ґурові, де він жив і тоді там почалася серйозна реставрація, бо костел був дуже знищений. Там практично залишилися стіни і барокова стелла, яку вдалося законсервувати і зберегти. Все решта потребувало віднови. Найцікавіше, що о. Юліян часто сам сидів на риштуваннях і збивав штукатурку. Пригадую, я як семінарист приїжджав і питав робітників де отець, а вони показували мені: «Он сидить з молотком і гупає». Розчистили все до голої цегли, а далі о. Юліяну спало на думку запросити дуже відомого іконописця Новосельського і той погодився розписати храм у модерному сучасному стилі. Для людей це був шок і для о. Юліяна розпочалися довгі години пояснювань. У результаті вийшов ренесансний храм з бароковою стеллою і сучасним Новосельським. Отець ще довго переживав чи добре він зробив, але невдовзі влітку заїхали туристи і о. Юліян почув як один з них сказав: «Звідки в такій дірі сам Новосельський?» Тоді о. Юліян каже: «Зрозумів, що все-таки вчинив правильно». Відтоді він постійно брав участь в діяльності Церкви. Завжди був зичливий, не було проблем приїхати до нього додому, відвідати його і поговорити. Як священик він був більш практичний, мав улюблені заняття, наприклад ловити рибу.

 


– Яким пригадуєте приїзд о. Юліяна в Україну?

 

– Я приїхав в Україну раніше, ніж о. Юліян. А по кількох роках приїхав мій троюрідний брат священик, племінник о. Юліяна та сам отець і тоді вони повідомили мені, що о. Юліяну запропонували стати єпископом-помічником у Львові. Пригадую, що я дуже втішився, що отець з далекої півночі Польщі повернеться в Україну, а також раділи наші переселенці в польських селах.

 

Тут він продовжив свою діяльність і, напевно, йому було нелегко. У Польщі він звик до інших відносин, а тому інколи почувався досить самотнім та дивувався багатьом посткомуністичним явищам. Однак, продовжував робити те, що і в Польщі – дбав про розвиток Церкви, а особливо, коли став Стрийським єпископом, почав творити тут церковну структуру.

 

Були моменти, коли його залякували по телефону, не всі були згідні з його політикою, але він жив добром Церкви і шукав рішень, які були б їй на користь. Інколи радився зі мною як зі спеціалістом з психології, з приводу різних ситуацій, з якими приходили до нього священики та їхні дружини. Тоді я зрозумів, що владика Юліян хоче, щоб Церква стала більш зрілою, але не лише у духовному вимірі. Наприклад, він дбав, щоб єпархія мала свої приміщення. Важливими були для нього також кадрові питання. Загалом, мені здається, його добре сприйняли, хоч для багатьох він був людиною «не звідси». Але ті, які його краще знали, напевно добре розуміли його наміри і те, в який спосіб він пробує в Україні відроджувати Церкву.

 


Юлія Овсяник для 
прес-служби Стрийської єпархії

Актуально на сьогодні:


Заклик Синоду Єпископів продовжувати безперервну молитву і піст за мир в Україні

 
Пасха
 

"«Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, Він – моє спасіння!» (Iс. 12, 2)."

читати


____________________
____________________
Городок  

__________________________

наші друзі:
Відділ освіти Городоцької райдержадміністрації
____________________
Городок Онлайн
____________________
Архів статей:
Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  
____________________

Адреса:
м. Городок
Львівська обл.
вул. Коцюбинського 5
Телефон: (098) 68-67-028
cerkvagorodok@gmail.com

НА ВЕРХ | Городоцькі оголошення | НА ВЕРХ

Copyright © 2013. All Rights Reserved.